Вітаю Вас Гість | RSS

Понеділок, 26.06.2017, 09:08

Зворотній зв'язок(Admin)
Меню сайту

Віртуальна газета м.Лохвиця
Обговорюють на форумі


Пошук
Православные праздники
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Лохвиця





Міні-чат
Друзі сайту
Персональний сайт Олександра Панченка Свобода
Регистрация в каталогах, добавить сайт 
в каталоги, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash, photoshop, 
хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог сайтов, услуги 
продвижения и рекламы сайтов Віртуальна газета м.Лохвиця
Календар
«  Березень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Головна » 2010 » Березень » 1 » Микола Лебедь – фанатик революційної боротьби
15:57
Микола Лебедь – фанатик революційної боротьби
До 100-річчя від дня Уродин

Доля великої людини часто обростає легендами. Iнколи цi легенди виникають ще при життi таких людей, але частiше- пiсля їх смертi. Легенди творяться залюбки друзями та соратниками, однак найчастiше - ворогами, якi припускаються до неймовiрних та вiдвертих вигадок, плiток та iнсинуацiй.

Пiд гаслами руйнування неправдивих, а iнодi й брехливих уявлень про людину, її життя та дiяльнiсть створюються новi легенди, ще бiльш неймовiрнi.
В деяких випадках доля людини, iсторiя її життя настiльки тiсно переплiтаються з фантастичними припущеннями та легендами, що необхiдно докласти чимало зусиль не одному поколiнню дослiдникiв, аби вiддiлити зерно вiд полови.

Саме такий стан справ з ветераном та чiльним діячем українського нацiонально-визвольного руху, урядуючим Провiдником ОУН з під стягу Степана Бандери, яка пізніше деякий час називалася ОУН Самостійників Державників (ОУН (СД) (1941-1943), пізнішим Генеральним Секретарем закордонних справ Української Головної Визвольної Ради Миколою Лебедем.

Менi хотiлось написати все про Лебедя, про його особистiсть,життя, його оточення, його час, про його думки та його переживання. Але так не буває, зважаючи на багато об'єктивних та суб'єктивних факторів.
Свою наукову та людську зацiкавленiсть його особою мені прийшлось звузити до найбiльш значних етапів діяльності цього українського революціонера та до аналізу окремих етапів його передвоєнної діяльності.

Один із дослідників найновiшої доби українських визвольних змагань та формацiй ХХ ст. Анатолiй Кентiй писав, стосуючись дiяльностi Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв на початку Другої свiтової вiйни, що "у той час, важкий i драматичний для ОУН (СД), коли нiмцi заарештували керiвне ядро Органiзацiї i здiснили низку затримань найбiльш впливових її членiв, роботу проводу ОУН С.Бандери очолив в ранзi "урядуючого" провiдника М. Лебедь ("Iгор", "Ярополк", "Максим Рубан)", одна з найцiкавiших постатей українського революцiйно-визвольного руху. З його iм"ям пов"язаний той надзвичайно складний перiод в дiяльностi ОУН (СД), коли вироблявся "новий" курс Органiзацiї, коли остання перейшла спочатку в опозицiю нiмецькiй владi в Українi, а потiм i до збройного спротиву нацистам".

Iз енциклопедiї українознавства - "Лебедь Микола (1910), революцiонер,полiтик, дiяч ОУН, 1930-32 органiзатор Юнацтва ОУН на Зах.Укр.Землях, в 1932-34 зв"язковий мiж Крайовою Екзекутивою та Проводом Укр. Нацiоналiстiв за кордоном. За бойову дiяльнiсть та спiвучасть в органiзацiї вбивства Пєрацького засуджений на кару смерти, замiнену на досмертну тюрму. Звiльнений пiд час поль.-нiм. вiйни, Л. у внутр. конфлiктi ОУН виступив за концепцiю С.Бандери, з 1941 р. став його другим заступником.

Чл. Тимчасового Правлiння Я.Стецька, Л. органiзував пiсля арешту нiмцями Бандери та бiльшости чл. Правлiння протинiм. резистанс, очолював до 1943 р. ОУН на укр.землях (псевд. Максим Рубан) та спричинився до постання УПА. Спiвзасновник УГВР (1944) i її Ген. Секретар закордонних справ, для нав"язання контакту виїхав за кордон. З 1949 р. в ЗДА, очолює дослiдно-вид.бюро "Пролог" у Нью-Йорку. Мемуарно-документальна праця "УПА" (1946), публiцистичнi ст.".

Iз некрологу в журналi "Сучаснiсть" (ч.10, жовтень, 1998) - " 19 липня 1998 року в м. Пiтсбург, у США, пiсля тривалої недуги помер Микола Лебедь, революцiонер i полiтик, один iз найвидатнiших керiвникiв органiзованого революцiйно-визвольного руху на українських землях пiд час польської, нiмецької і бiльшовицької окупацiй України, провiдний дiяч полiтичного i громадського життя дiаспори.

Микола Лебедь народився 24 листопада 1910 року в с.Новi Стрiлища Львiвської области. Середню освiту завершив в українськiй гiмназiї у Львовi. Уже на шкiльнiй лавi став членом Юнацтва ОУН, згодом був його виховником, вiдтак зв"язковим iз Проводом українських нацiоналiстiв пiд керiвництвом полк. Євгена Коновальця. Брав участь у бойових акцiях ОУН, зокрема у червнi 1934 р. органiзував атентат на польського мiнiстра внутрiшнiх справ Бронiслава Пєрацького, вiдповiдального за полiтику насильної колонiзацiї українських земель i погроми установ органiзованого українського громадського життя. М.Лебедь був також активним пластуном.

На голосному полiтичному процесi у Варшавi у червнi 1935 р., вiдомому як процес проти Степана Бандери i товаришiв, Лебедя засудили на кару смерти, яку пiзнiше замiнили на досмертне ув"язнення. Вiн вийшов на волю пiсля упадку Польщi у вереснi 1939 р., поселився у Краковi i зразу включився в органiзацiю кадрiв для боротьби проти бiльшовицьких окупантiв України, зокрема, формування похiдних груп ОУН, якi вже в перших тижнях нiмецької окупації України, влiтку 1941 р., стали допомiжною та й рушiйною силою у вiдродженнi українського культурного та громадського життя. Вони стали основою пiдпiльної мережi ОУН для бортьби проти нiмецьких окупантiв.

Пiсля проголошення у Львовi 30 червня 1941 р. незалежности України Лебедь став членом Тимчасового правлiння, яке очолював Ярослав Стецько. Коли гестапо арештувало Стецька та Бандеру за те, що вони вiдмовились вiдкликати проголошення незалежности України, Лебедь, як другий заступник Бандери, став урядуючим провiдником ОУН на українських землях i на цьому посту був упродовж двох наступних рокiв , до травня 1943 р., головним органiзатором i керiвником органiзованої пiдпiльної революцiйно-визвольної боротьби українського народу проти нiмецьких окупантiв. Це була основна база, на якiй народився широкий загальнонацiональний рух спротиву i боротьби Української Повстанської Армiї…».

Коли в травнi 1943 р. керiвництво визвольною боротьбою перебрало Бюро Проводу ОУН, яке очолив Роман Шухевич, Микола Лебедь став зовнiшньополiтичним референтом Проводу ОУН, доклавши багато зусиль до того, щоб нав"язати спiвпрацю з протинацистськими рухами iнших поневолених Нiмеччиною народiв Середньої та Схiдної Європи i донести правду про визвольну боротьбу в Українi проти нiмцiв до вiдома захiдних демократичних держав.

Результатом тих заходiв було м. iн. домовлення про взаємовизнання i спiвпрацю з польським антинiмецьким пiдпiллям, деякими антинiмецькими колами Угорщини i Румунiї та доведення iнформацiї про визвольну боротьбу в Українi передовим частинам вiйськ захiдних алiянтiв.

Пiсля того, як у липнi 1944 р. постала Українська Головна Визвольна Рада, її Генеральний секретарiят доручив Лебедевi обов"язки Генерального секретаря зовнiшнiх справ УГВР, зокрема - завдання виїхати на Захiд i там старатися виєднувати моральну i полiтичну допомогу для визвольної боротьби українського народу на рiдних землях. На цьому посту Лебедь розгорнув доволi широку дiяльнiсть, насамперед у Європi, а вiд 1949 р. в США, де вiн тривало поселився.

Фанатик революцiйної боротьби й активiст Микола Лебедь, був рiвночасно реалiстом у плянах досягнення мети. Вiн усвiдомлював, що конкретно допомогти визвольнiй боротьбi в Українi i загалом вести українську полiтику можна тiльки за умови сприяння демократичних сил Заходу.

Йшлося не тiльки про допомогу розбудовi зв"язкiв з батькiвщиною, але й про побудову в дiяспорi тривалих українських установ культурної i наукової працi на високому рiвнi за участю компетентних людей. Лебедь iнiцiював або спiвпрацював при постаннi таких установ, як Українське товариство закордонних студiй у Мюнхенi, двотижневик "Сучасна Україна" з додатком "Українська лiтературна газета", журнал i видавництво "Сучаснiсть", а передусiм Дослiдне i видавниче об"єднання "Пролог" у Нью-Йорку, котрi Лебедь очолював понад двадцять рокiв.

Продуктом працi тих установ є майже двiстi книжкових видань (не рахуючи перiодичних публiкацiй), якi вiдiграли i вiдiграють важливу роль в життi дiяспори й України, знаходять визнання в широких колах української суспiльности. Тiльки колишнi комунiстичнi властi в Москвi i Києвi впродовж десятирiч поширювали наклепи, обвинувачували їх у "вислужництвi перед чужими iмперiалiстичними країнами". На диво, такi брехнi iнколи повторювали одиницi з-помiж українцiв.

…Микола Лебедь був сильною iндивiдуальнiстю. Вiн мав чiткi погляди, але був вiдкритий також до думок iнших тодi, коли з ними не згоджувався. Вiн знав собi цiну, але був також свiдомий своїх слабкостей, а визнання цього є, мабуть, найбiльшою чеснотою людини. В своєму мисленнi i життєвому наставленнi вiн був революцiонером. У раннiй молодостi вiн заперечив право стороннiх сил поневолювати його народ i послiдовно боровся проти них. Був справжнiм українським патрiотом. Постать Миколи Лебедя заслуговує на глибоке вивчення серйозним iсториком. Така студiя - монографiя може стати повчальною для дослiдника полiтичної думки українського революцiйно-визвольного руху двадцятого столiття....

Такий пiдсумок життя, революцiйної дiяльностi та боротьби Миколи Лебедя, що спить вiчним сном далеко вiд України, за волю якої все свої свiдоме життя боровся, - на далекiй чужiй американськiй землi.
Його прах покоїться на Православному цвинтарi св. Андрiя Первозванного в м.Бавнд Брук, у штатi Нью-Джерсi (США).

Початки свiтогляду визначились у Миколи Лебедя, як видно, ще в гiмназiйнi роки. Саме в цей перiод активiзувала свою дiяльнiсть Українська Вiйськова Органiзацiя (УВО), яка пiсля 1924 року об"єдналася навколо полк. Євгена Коновальця, хоча формально УВО розпочала свою дiяльнiсть ще 1920 року iз з"їзду-наради представникiв Українських сiчових стрiльцiв та одиниць з iнших українських вiйськових формацiй, що вiдбулася того року в Празi.

Вiд середини 1920-х рокiв УВО перейшла на напiвлегальне становище, а всi її члени пiдкорялися суворiй вiйськовiй дисциплiнi i беззастережно пiдпорядковувалися своїм зверхникам. Незважаючи на сутнiсть заяв, програмових та установчих документiв, УВО обрала шлях, який не виключав використання у своїй дiяльностi терористичних, пiдривних та диверсiйних методiв боротьби проти ворогiв українського народу.

У пресовому виданнi Української Вiйськової Органiзацiї "Сурма" вiд квiтня 1928 року зазначалось, що "УВО є органiзацiєю, для якої тiльки iнтерес української нацiї є й буде рiшальний у її дiяльностi...

УВО не ставить терористичної дiяльности як виключного завдання... Вона є революцiйною органiзацiєю, якої основним завданням є пропагувати думку загального революцiйного зриву українського народу з остаточною метою - створити власну нацiональну самостiйну i з"єдинену державу"(4).

На початку 1920-х створюється крайова команда УВО, що охоплювала своїми впливами значну частину Захiдної України. Емiсари i команданти УВО проникають i на Надднiпрянщину. Експозитури УВО органiзувалися також i за кордоном - Чехословаччинi, Литвi. В Данцигу, що мав статус вiльного мiста, створюється в 1925 роцi старшинський вишкiл УВО. Масовою базою для УВО стала нацiонально свiдома i активна галицька молодь.

"Щоб охарактеризувати настрої молодi в Захiднiй Українi у той час, коли до лав визвольного руху прилучалися Р. Шухевич, С.Бандера, В. Кук, М.Лебедь та багато iнших"- А. Кентiй цитує "кiлька рядкiв з листа середовища ЗУНРО вiд 26 листопада 1926 р. iз Схiдної Галичини до товариства Сiч ім.Б.Хмельницького у Нью-Йорку.

"Щодо молодi середнiх шкiл по мiстах, - говориться в згаданому листi, - то вона прямо захоплена революцiйними iдеями, а є навiть такi запаленi голови, що хотiли б сейчас пiднiмати революцiю i маємо клопiт, щоб їх погамувати".

Природно, що iдеї УВО, iдеологiя органiзованого українського нацiоналiзму Дмитра Донцова знайшли в Миколi Лебедеві та його ровесниках вдячних читачiв та учнiв, активiзували їх дiяльнiсть та справили чи не найпомiтнiший вплив на формування їх свiтогляду. Почалось масове нацiональне оздоровлення української молодi в Захiднiй Українi та залучення її пiд прапори українського нацiоналiзму.

У редагованому Сцiборським, Кожевнiковим та Демчуком журналi "Державна нацiя", що виходив в Празi у 1926-1927 роках, Дм.Донцов писав, що треба, "щоб визвольний рух... так м о р а л ь н о й iнтелєктуально в провiдниках його вирiс, щоб активно мiг стимулювати найголовнiший процес, який вiдбувається в українських масах - вогнем нацiональної революцiї започатковане молекулярне перетворення колонiяльного о б є к т а в суверенний с у б є к т, державно - паралiзованої української людностi в Н а р i д
Д е р ж а в н и й, себто в Н а ц i ю " i далi, - "Переведення завдань державницьких тепер можливе лише в колах Державницької молодi, котрi б умiли виконати завдання, що випливають з їх великого обовязку"(6).

Донцов своїм демонiчним словом полонив душi молодого поколiння Захiдної України, Лебедя та його ровесникiв.
В цей же час Євген Маланюк бив по свiдомостi молодих українцiв генiальним поетичним рядком, як, наприклад, у вiршi "Напередоднi"-

З глибинних глибин,
З серця землi, що пульсує прискорено,
Розливається в жилах залiзне напруження
I - вибухом боротьби -
По просторах неораних,
По мiстах непорушних.
Дуднитиме натовп мiльоном,
I кожен крок - молотом
З розгоном
Дредноута.
I знаю - буде!
I вiрю - враз!..

Гiмназист Микола Лебедь просто не мiг не знати цих рядкiв, бо ще на шкiльнiй лавi вiн стає активним пластуном, членом Юнацтва ОУН, а тодi - його виховником. В раннiй перiод життя Лебедя необхiдно зафiксувати його прагнення всю свою розумову працю ставити в залежнiсть вiд практики революцiйної справи i дiї.

В двадцятi роки з"являються на полiтичнiй аренi молодiжнi нацiоналiстичнi органiзацiї, якi схиляються до сповiдування теорiї i практики iнтегрального нацiоналiзму. Так, в мiстах Йозефовi та Лiберцi у Чехословаччинi ще на початку 1921 р. в таборi iнтернованих воякiв i старшин Української Галицької Армiї постає Група Української нацiональної молодi (ГУНМ), центром якої вiд 1922 року стає Прага. Пiд впливом ГУНМ в серединi двадцятих рокiв у Львовi постає Союз української нацiоналiстичної молодi, а також теж на захiдних землях України – Група української державницької молодi, яка невдовзi перейменовується на Групу Української Нацiоналiстичної Молодi.

У квiтнi 1924 року ГУНМ почала видавати свiй орган - газету "Нацiональна думка", спiвредактором якої разом з д-ром Iваном Гижею був Мирон Коновалець, брат полк. Євгена Коновальця, а вiд 1925 року - д-р Степан Нижанкiвський та Iлярiй Ольховий, згодом Олесь Бабiй, а пiзнiше - Володимир Мартинець. В 1928 роцi назву "Нацiональна думка" було змiнено на "Розбудова нацiї", яка стала органом Проводу Українських Нацiоналiстiв - ПУНу.

Цi молодiжнi органiзацiї разом з закордонними i крайовими командами УВО та створеною шляхом злиття Українського Нацiонального Об"єднання, Союзу Українських Фашистiв та Союзу Визволення України в листопадi 1925 року Легiєю Українських Нацiоналiстiв (голова Микола Сцiборський), що видавала цитований вище мiсячник "Державна нацiя", стали "головними компонентами" Органiзацiї Українських
Нацiоналiстiв .

Становлення поглядiв Миколи Лебедя проходило пiд впливом українських нацiоналiстичних органiзацiй та iдеологiї українського нацiоналiзму. В рiк, коли Лебедю виповнилося 16 рокiв, редактор Мирон Коновалець вважав, що на теренi Захiдної України "перспективи працi не зовсiм безнадiйнi", бо гiмназисти є нацiонально усвiдомленим прошарком захiдноукраїнської молодi.

В молодiжних осередках, старших класах шкiл та гiмназiй активно обговорювалися "Листи до братiв-хлiборобiв" В"ячеслава Липинського, "Нацiоналiзм" Дмитра Донцова та найваживiшi подiї українського i мiжнародного полiтичного життя. З-помiж молодiжних активiстiв вiрогiдно був i Микола Лебедь. Молодь читала журнали "Метеор", "Смолоскипи", "Юнак", що тодi виходили в Галичинi, перший видавали саме гуртки гiмназистiв, другий - Союз УНМ, третiй- СУНМ.

Деякий час журнал "Юнак" друкувався як орган пiдреферентури в органiзацiйнiй референтурi Крайової Екзекутиви ОУН.

Вже 1929 року Провiд Українських Нацiоналiстiв призначив провiдником ОУН на ЗУЗ Зенона Пеленського, повноваження якого були пiдтвердженi у лютому 1930 року на першiй Конференцiї ОУН на Захiднiй Українi. Тодi ж було обрано i Крайову Екзекутиву ОУН (КЕ ОУН).

В числi її членiв були С.Ленкавський, З.Коссак, Б.Кравцiв, Є.Врецьона, С.Охримович, референтом Юнацтва ОУН на ЗУЗ був Iван Габрусевич. В той час, як вже зазначалося, Микола Лебедь тодi очолював низову органiзацiйну клiтину - був керiвником Юнацтва ОУН в гiмназiї.

Через пiвроку Голова Проводу ОУН Євген Коновалець призначає нового керiвника Крайової Екзекутиви - крайового команданта УВО в Захiднiй Українi, колишнього командира Української Галицької Армiї Юлiяна Головiнського. I Микола Лебедь займає вже вищий щабель в iєрархiї ОУН - стає керiвником Юнацтва ОУН в Галичинi.

Захiдноукраїнськi землi спочатку складалися з шести Округ - Львiв, Тернопiль, Перемишль, Станiслав, Стрий, Волинь, згодом їх кiлькiсть зросла до десятка. Округи дiлилися на повiти, тi в свою чергу - на райони i пiдрайони. Прибавилось роботи i в керiвника Юнацтва ОУН, бо в кожнiй територiальнiй одиницi були його вiддiли.

Повсюди велася робота по пiдготовцi до української нацiональної революцiї, переважала напiвлегальна, а бiльше - нелегальна полiтико-пропагандистська робота, активно впроваджувалася диверсiйна та пiдривна дiяльнiсть. В часi польської окупацiї українських земель структури ОУН мали виконати роль месiї, в нацiоналiстiв була висока воля, висока мета i надзвичайна рiшучiсть, в iм"я нацiональних iнтересiв українства вони готовi були застосовувати методи насильства, диверсiй i терору. Мета певним чином виправдовувала засоби для її досягнення.

Пiсля загибелi Юлiяна Головiнського вiд початку 1931 року Крайову Екзекутиву очолив колишнiй керiвник референтури Юнацтва ОУН на Захiднiй Українi Iван Габрусевич, а функцiї його заступника у 1932-33 роках став виконувати Степан Бандера, останнiй же в половинi 1933 року був призначений полк. Євгеном Коновальцем на становище Крайового Провiдника ОУН i Крайового Команданта УВО на ЗУЗ.

На думку Петра Мiрчука, довголiтнього дослiдника iсторiї ОУН, пiсля призначення Степана Бандери керiвником Крайової Екзекутиви ОУН "в характерi бойової дiї ОУН введено деякi змiни - "екси", напади на поштовi уряди, що до того часу були головною формою бойової дiї УВО-ОУН, тепер припинено, а замiсть цього скеровано бойову дiю насамперед на iндивiдуальний терор супроти представникiв окупацiйної влади та їх прислужникiв, як теж проти розсадникiв совєтофiльства на ЗУЗ".

Стосуючись форм i методiв боротьби ОУН на початку 1930-их рокiв у своїх "Нарисах iсторiї Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв (1929-1941 рр.)", головний охоронець фондiв Центрального державного архiву громадських об"єднань України, член робочої групи з вивчення ОУН-УПА при Iнститутi iсторiї України НАН України, вiдомий в Українi архiвiст Анатолiй Кентiй писав, що "влiтку 1930 р. бойовики УВО-ОУН здiйснили широку низку пiдпалiв польських маєткiв i садиб, диверсiйних актiв на лiнiях телефонного i телеграфного зв"язку в Захiднiй Українi", було здiйснено також "напад мiж Бiбркою i Хлібовичами поблизу Львова на поштовий транспорт, який перевозив грошi,"... наприкiнцi 1932 р. група бойовикiв УВО-ОУН вчинила збройний напад на примiщення пошти в м.Городок з метою експропрiацiї коштiв",... в серпнi 1931 р.було скоєно вбивство "начальника схiдного вiддiлу МЗС Польщi Т.Голувки",... "30 жовтня 1933 року М.Лемик застрелив зав.канцелярiєю Генконсульства СРСР у Львовi О.Майлова".

Хронiка репресiй польської влади проти дiй та акцiй членiв з органiзацiй УВО та ОУН в першiй половинi тридцятих рокiв була такою –
1.24 березня 1931 року у Львовi вiдбувся суд, який вперше висунув обвинувачення у приналежностi до ОУН. Серед п"ятьох осiб, якi притягалися до кримiнальної вiдповiдальностi був провiдний член КЕ ОУН в Захiднiй Українi Євген Врецьона. 2.19 жовтня - 26 листопада 1931 року вiдбувся процес, на лавi пiдсудних якого опинилося 13 осiб, з-помiж яких чiльнi дiячi ОУН на ЗУЗ Б.Кравцiв, З.Пеленський, Б.Кордюк та З.Книш. Бойовик УВО Ю.Кришталь був засуджений до страти (пiзнiше замiнено тривалим ув"язненням), а iншi пiдсуднi отримали рiзнi термiни ув"язнення. 3.Т.зв. "самбiрський процес" ОУН влiтку 1933 року, був пов"язаний з вбивством згаданого вище працiвника МЗС Польщi Т.Голувки.

За даними А.Кентiя "на початку 30-х рокiв УВО - ОУН здiйснили понад 60 терористичних актiв", полiтичнi процеси проти українських нацiоналiстiв на окупованих Польщею українських землях 1929 року складали 22,5 вiдсотка вiд загальної кiлькостi процесiв проти усiх представникiв українського визвольного руху (крiм комунiстiв), то у 1930-му роцi - вже 33,3 відсотка , 1931 р. - 66,6 , 1932 р. - 63,7 , 1933 р. - 68,3 (Цифри по вiдсотках - за журналом "Український нацiоналiст",-Рiк 11. Ч.5,- Травень 1934.-с.7-8).

Цi акти знайши неоднозначну оцiнку в провiдних центрах української емiграцiї, зокрема, в середовищi УНР засудили такi дiї новiтньої української полiтичної органiзацiї.

В цi роки Микола Лебедь зумiв на практицi довести вiдданiсть положенням української революцiйної доктрини, що її пропагувала ОУН. Саме в цей час устiйнилися принципи його свiтогляду. Вiльно чи невiльно його полiтична кар"єра романтизувалася бурхливими подiями нацiональної революцiї, навiть iнколи прозаїчнi факти з життя Лебедя на тлi подiй того перiоду постають зараз, як непересiчнi епiзоди з життя молодого українського революціонера. Все, що робив в цей перiод Микола Лебедь, вiн виконував з найбiльшою енергiєю i працелюбнiстю особи, яка добре усвiдомлювала свiй обов"язок перед українським народом.

Сьогоднi може здатися дивним, що найбiльше число нападок наразi спрямовано не проти дiяльностi Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв, а насамперед проти її лiдерiв, особливо нової генерацiї, що постала на початку 1930-х рокiв,- таких як Бандера, Лебедь, Шухевич, Климiв, Гасин, Кук. Цi люди не були тодi за своєю природою i темпераментом теоретиками чи iдеологами (хоч такi мiсця в структурах ОУН нiколи не були вакантними), їх вирiзняли з-помiж iнших насамперед органiзаторськi здiбностi для виконання важливих завдань та досягнення мети Органiзацiї.

Лебедь вже тодi, як i iншi молодi ОУНiвськi активiсти, називав речi своїми iменами i не схилявся слiпо перед авторитетами. Це виразно проявиться з новою силою пiзнiше, пiд час конфлiкту в ОУН в 1939-1940 рр.

Тридцятi роки минулого століття - це перiод бурi i натиску в українському визвольному русi, перiод остаточного формування нацiоналiстичних концепцiй i програм, випробовування їх революцiйною практикою. У цi буремнi роки завершується перiод в становленнi свiтоглядних засад Миколи Лебедя та його поколiння.

Свою дiяльнiсть i змiст свого життя Лебедь бачив мiж двома галузями - галуззю конкретної революцiйної практики i абстрактної революцiйної теорiї - у так званiй серединнiй частинi, яку можна назвати галуззю революцiйної практики i практичної теорiї. В силу свого становища в Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв вiн вже мав змогу певним чином впливати на тенденцiї розвитку українського нацiонально-визвольного руху. З далекої емiграцiї цього не могли зробити навiть кращi представники Органiзацiї, так би мовити, "батьки-засновники", бо вони були волею долi вiдокремленi вiд умов i вимог визвольної боротьби на Рiдних Землях.

Вiдносини мiж ПУНом i молодою генерацiєю нацiоналiстiв з Крайової Екзекутиви ОУН та з мiсцевих осередкiв Органiзацiї на Рiдних Землях вже в цей час почали ускладнюватися. Молодь, як найактивнiша частина українського суспiльства Галичини, бажала радикальних змiн у спiввiдношеннi полiтичних сил, прагнула до активної революцiйної боротьби, до актiв терору проти окупантiв, аби пришвидчити збройне повстання проти польської окупацiйної влади. Вже тодi зароджувалися паростки майбутнього розколу в ОУН.

То був час вiдродження iдей i духу української нацiї. Революцiйнiсть у справах та помислах била, як iз джерела. Захопленiсть нацiоналiстичними iдеями, активна участь у революцiйних подiях та акцiях спротиву проти окупанта були майже обов"язковими атрибутами в життi молодої генерацiї українцiв Захiдної України. Розбурханi УВО та ОУН хвилi української нацiональної стихiї не були втихомиренi потужними полiтичними процесами проти нацiоналiстiв, не вклали в береги смирення український ревоюцiйний потенцiал.

Альфою i омегою українського нацiонального iдеалу i духу була Нацiя.
Шлях до здобуття нацiональної Держави був тяжкий, кривавий i трагiчний. Молоде поколiння втiлювало в життя тезу, кинуту в революцiйнi маси ще наприкiнцi двадцятих Дмитром Донцовим: "Не будемо зупинятись над формою i способом органiзацiї ... Це має бути полiтична органiзацiя, здiбна в сучасних обставинах вести i розвивати боротьбу та у вiдповiдний момент нанести рiшаючий удар вороговi".

Виняткового статусу ОУН їй надавав напiвлегальний характер її дiяльностi та революцiйна природа її дiї та акцiй. Молодь ОУН з Краю вважала безпосередню революцiйну дiю найбiльш нагальною i основною, а не розглядала її як полiтичну перспективу, як бiльшiсть предстаникiв ПУНу, що знаходились на емiграцiї.

Кожен процес має свiй апогей.
Таким апогеєм в дiяльностi Крайової Екзекутиви ОУН було вбивство генерала Бронiслава Пєрацького, тодішнього мiнiстра внутрiшнiх справ Польщi. Пєрацький для українства Галичини, що була пiд Польщею, - це один iз найзапеклiших ворогiв, вiн був провiдником полiтики пацифiкацiї (букв. – умиротвореня, а як історичний термін – кривава акція польського уряду на українських землях), прагнув мiжнародної iзоляцiї українського нацiонально-визвольного руху та провадив через свiй владний апарат жорстокi i гучнi репресiї проти нацiоналiстiв.

15 червня 1934 року член Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв Григорiй Мацейко вбив у Варшавi Бронiслава Пєрацького. Це було своєрiдною вiдплатою ОУН за погроми українцiв в Захiднiй Українi 1930 року - "пацифiкацiю". До числа органiзаторiв атентату належав Микола Лебедь та його майбутня дружина Дарiя Гнаткiвська, дочка священника із Косова. Мацейковi вдається втекти спочатку до Чехословаччини, а тодi до Аргентини, а Лебедь пробився до вiльного мiста Данциг, а тодi до Нiмеччини.

Поляки вимагали його видачi. Деякi вiйськовi нiмецькi кола робили заходи, щоб цього не допустити. Нагадаймо, що це було зараз пiсля пiдписання вiдомого польсько-нiмецького договору про ненапад. Поляки настоювали на видачi i польський амбасадор в Берлiнi Лiпскi погрожував зiрванням договору.

Розвивався поважний мiжнародний iнцидент мiж Берлiном i Варшавою. Всупереч вiйськовим колам партiя була за видачею. Вiд Герiнга справа пiшла до самого Гiтлера. Запало рiшення видати Миколу Лебедя. Гестапо напакувало в рюкзак Лебедя нелегальнi ОУН-iвськi видання i, як кажуть, з парадою передали його в руки польської полiцiї.

Впродовж двох рокiв - 1935-го та 1936-го – у Варшавi та Львовi вiдбулися гучнi процеси над учасниками цього атентату i членами Крайової Екзекутиви ОУН на захiдноукраїнських землях. Засоби масової iнформацiї в увесь голос заговорили про Органiзацiю Українських Нацiоналiстiв, бо широкому загаловi про цю органiзацiю бракувало достовiрних даних.

Отож, власне про Варшавський процес, тобто процес проти 12 членiв Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв, що вiдбувся в Варшавi з 18 листопада 1935 року по 13 сiчня 1936 року,- Степана Бандери, Миколи Лебедя, Дарiї Гнаткiвської, Ярослава Карпинця, Миколи Климишина, Богдана Пiдгайного, Iвана Малюци, Якова Чорного, Євгена Качмарського, Романа Мигаля, Катерини Зарицької та Ярослава Рака.

Напередоднi цього гучного процесу у листопадi 1935 року абсольвенту Львiвської гiмназiї Миколi Лебедю виповнилося двадцять п"ять, його майбутнiй дружинi Дарiї Гнаткiвськiй, теж абсольвентцi гiмназiї,- лише двадцять три роки.

Крiм обвинувачення всім пiдсуднiм про приналежнiсть до Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв, Миколi Лебедю закидалась пiдготовка грунту у Варшавi для виконання атентату, помiчницею Лебедевi була Дарiя Гнаткiвська. Я.Карпинець виготовив бомбу,яка мала вбити Пєрацького, йому допомагав М.Климишин, Б.Пiдгайний зконтактував Гриця Мацейка - вбивцю Пєрацького, дав Мацейковi револьвер та тримав контакт з Лебедем пiд час пiдготовки атентату.

Iван Малюца, що на процесi дав свiдчення проти Лебедя та його спiльникiв, пересилав Лебедевi грошi пiд час перебування того в Варшавi й опiсля приготував для Мацейка мiсце для переховування. Чорнiй, Качмарський, Мигаль, Зарицька та Рак допомагали Мацейковi втекти до iнших країн з Польщi пiсля виконання атентату.

В актi обвинувачення, крiм юридичного боку (щодо вбивства Б.Пєрацького), звернено увагу на полiтичний бiк справи - "з"ясування й вiдповiдне насвiтлення всiєї дiяльности ОУН, а спецiяльно - фiнансової допомоги литовського уряду для ОУН та її Проводу. Пiдставою акту обвинувачення пiд полiтичним оглядом були документи "Архiву Сеника", а пiд юридично- доказовим - зiзнання" окремих учасникiв процесу, що дали покази. Усi пiдсуднi, за винятком єдиного Мигаля "вiдмовились зiзнавати польською мовою".

Головнi пiдсуднi, у їх числi Лебедь i Гнаткiвська, до будь-якої участi в атентатi на суді не призналися. Свiдки, серед яких були Роман Шухевич i Дмитро Мирон, так само вiдмовилися свiдчити польською мовою, дехто вiдкликав свої зiзнання, що дав на попередньому слiдствi в полiцiї (працiвники КЕ ОУН Ярослав Макарушка, Ярослав Спольський, Андрiян Горницький). Головнi обвинуваченi на процесi Бандера, Лебедь, Гнаткiвська, Карпинець i Климишин трималися надзвичайно гiдно.

Як правник, автор не може не звернути увагу на становище, тактику захисту i поведiнку оборонцiв на Варшавському процесi.

Пiдсудного Миколу Лебедя, як також i Дарiю Гнаткiвську, Я.Рака, та Б.Пiдгайного, захищав адвокат зi Львова доктор Лев Ганкевич. Лев Ганкевич був адвокатом i обронцем у багатьох карних полiтичних процесах, ранiше Ганкевич виступав як журналiст, спiвредактор української газети "Вперед" у 1918 - 1922 рр., Ганкевич був також дiячем Української Соцiал-Демократичної Партiї й напередоднi процесу, з 1930 по 1934 рiк, обiймав посаду голови її проводу.

Ганкевич у 1918 роцi обирався членом Української Нацiональної Ради ЗУНР. Полiтичнi уподобання захисника д-ра Л.Ганкевича були, як видно, вiдмiнними вiд засад дiяльностi Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв, однак це не зашкодило йому на належному професiйному рiвнi захищати Лебедя та його спiльникiв, що були членами ОУН. Ганкевич розумiв свої завдання оборонця в полiтичному процесi якнайкращим чином i добре виконував свої обов"язки: "…для того, щоб пiдкреслити полiтичний характер процесу, оборона раз-пораз ставила вiдповiднi внески й запитання. Польський суд намагався перешкодити цьому i вiдкидав такi внески чи запитання, як "невiдповiднi" й карав оборонцiв грошовими карами".

Пiсля завершення Варшавського процесу збори українських адвокатiв висловили окреме признання та подяку д-ровi Ганкевичу та iншим оборонцям за працю i жертовнiсть в оборонi української молодi, судженої пiд час процесу.

Державне обвинувачення пiд час Варшавського процесу пiдтримували два прокурори: прокурор варшавського апеляцiйного суду Руднiцкi та прокурор Желєньскi, колишнiй журналiст. Промови обох обвинувачувачiв були рiзними за стилем, хоч обидва вони переслiдували одну й ту ж мету - добитися якнайсуворiшого покарання для пiдсуднiх.

Руднiцкi дуже влучно, на думку Петра Мiрчука, охарактеризував полiтичну програму окупантiв українських земель, тримаючись з почуттям поваги до самого себе i певною мiрою до пiдсуднiх, - "Завдання ОУН ... можна звести до одного слова. Коли в 1863 роцi якийсь росiйський достойник запитав польського графа Вєльопольського, що повинна робити Росiя, щоб задовольнити полякiв, граф вiдповiв :"Вiдiйдiть!" Отаке становище займає ОУН".

Промови i закиди Желєньскi були верхом шовiнiзму, примiтивiзму i ненавистi до ОУН, її Проводу та до пiдсуднiх i свiдкiв на процесi. З особливою насолодою Желєньскi цитував витяги iз "Архiву Сеника", компроментуючи членiв Органiзацiї перед присутнiми на процесi.

Покликаючись на тодішнього довголітнього шефа Другого розвідувального відділу при польському головному військовому штабі полковника Стефана Маєра, Желєньскі твердив, що початок співпраці польських та чехословацьких військових чинників про певну співпрацю на відтинку Німеччини щодо пошуків співпраці українських націоналістів з німецькими колами сягає ще 1928 року.

З польського боку у розвідувальній зв”язковій станиці працювали спочатку майор Єжи Кшимовскі, а тоді - полк.Дргач, підполковник Моравєц та майор Бартік, з чехословацького боку - полк.Соукуп та підполковник Яндера. Таким чином, маючи на меті антинімецьку акцію, польська “двуйка” провела вдалу антиукраїнську акцію, спрямовану проти ОУН.

В результаті співпраці розвідок Польщі та Чехословаччини в руки поляків досить “вчасно” попали матеріали з т.зв. “Архіву Сеника” (“Канцлера”), які й були використані для компроментації ОУН на Варшавському процесі. Особливо широкого розголосу набрала інформація, що стосувалася політичних, дипломатичних та фінансових пов”язань, які існували між ОУН та литовським урядом.

Як відомо, особисто міністр закордонних справ Литви д-р Зауніюс був раніше активно заангажований у протипольській акції у зв”язку з пацифікацією в Лізі націй в 1931-1932 роках і весь час підтримував зусилля УВО, а згодом і ОУН, аж до червня 1934 року, коли його в новому уряді Тубеліса змінив менш прихильний до українських організацій Лазорайтіс. Слід також нагадати, що фінансова допомога ОУН з боку Литви становила майже половину усіх прибутків ОУН.

Владислав Желєньскi видав у Францiї свої спогади про Варшавський процес у польськiй мовi п.н."Забуйство мiнiстра Пєрацкего ". Книга побачила свiт 1972 року і навiть через сорок рокiв пiсля атентату, вона має, на думку окремих дослiдникiв, вiдверто тенденцiйний характер. В нiй свiдомо принижується роль ОУН. Цитати з цiєї книжки ще й дотепер використовуються деякими з українцiв як першоджерело про подiї тридцятих рокiв, про полiтичну природу ОУН, а також для характеристики своїх iдейних супротивникiв, у тому числi i Миколи Лебедя та Степана Бандери.

Однак, згадуваний вище Желєньскi, мабуть, все ж небезпiдставно вiдкидав участь зовнiшнiх чинникiв у пiдгтовцi атентату на Б.Пєрацького: "Якщо йдеться про технiчну допомогу замаху у Варшавi, залежностi ОУН вiд рейхсвера не бачимо. Бомба не переслана з Берлiна, а змайстрована в студентськiй лабораторiї, яку створено кiлька лiт ранiше: револьвери взятi iз запасiв зброї на базi.

Мацейко був висланий до Варшави зi Львова. Лебiдь органiзував дiєву групу в Польщi, в Варшавi був пiдтриманий Бандерою за посередництвом Малюци у Львовi. Втеча пiсля замаху вiдбулася також без нiмецької допомоги, її шляхи були розщепленi: до Берлiна i на Чехословаччину - iшли по слiдах, знаних iз актiв Сеника... Тож немає доказiв того, що замах був проведений за спiучастю рейхсвера - якраз навпаки: багато даних на те, що вiн вiдбувся поза його впливами".

Дiйсно, коли польська розвiдка натрапила на слiд Миколи Лебедя, який пiсля замаху переїзджав на кораблi з Данцигу до Свiнемюнде в Нiмеччинi з фальшивим паспортом, виданим нiмецьким консулом у Данцигу, з огляду на бiльшу вартiсть пакту про ненапад Рiббентропа-Бека у планi збереження добросусiдських вiдносин мiж Нiмеччиною i Польщею Лебедь пiсля нетривалого зволiкання був пiдступно виданий польським властям та ще й iз "компроматом" в заплечнику.

Як вже вище зазначалося, вирок для Миколи Лебедя пiсля закiнчення Варшавського процесу був таким : кара смерти з вiдмiною, на пiдставi амнестiї, на досмертне тюремне ув"язнення, Дарiя Гнаткiвська отримала 15 рокiв тюрми.

На цей присуд Микола Лебедь вiдповiв окликом: "Хай живе Україна!", за що його головуючий на судi видалив iз зали судового засiдання.
Українське громадянство на знак солiдарностi з українськими революцiонерами з пiд стягу ОУН проголосило нацiональну жалобу. З українських хат було вивiшено чорнi прапори.

У своїх "Нарисах iсторiї ОУН..." Петро Мiрчук приводить також оцiнку Варшавського процесу польською пресою та полiтиками. Так, вiдомий польський журналiст i полiтик Ксаверi Прушиньскi у "Вядомосцях Лiтерацкiх" (ч.50, Варшава, 15 грудня 1935) писав стосовно пiдсуднiх: "Тепер оце, замiсть "типiв з понурим виглядом" - бачимо двоє дiвчат i кiлькох хлопцiв, молодих, а навiть молоденьких, що дивляться нам у вiчi смiливо i ясно.

"З- пiд лоба", як писала преса не дивиться анi Гнаткiвська, анi Лебедь ... У найкращому випадку, стоїть коли не кiнець життя, то кiнець щойно початої молодости, ще й не перешумiлої. Вже тепер повинна увiйти в жили цих людей мертвеччина, завмирання та отяжiлiсть довгих рокiв тюрми. Але в них того немає".

Олександр Панченко, авдокат,м.Лохвиця, Полтавська область
Переглядів: 1502 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Віртуальна газета м.Лохвиця

Віртуальна газета м.Лохвиця

Віртуальна газета м.Лохвиця

Віртуальна газета м.Лохвиця

Віртуальна газета м.Лохвиця

Коментують на сайті
Внимание!!!
Cкоро пройдет V Международный фестиваль искусств «Созвездие Эллады»

С 3 по 8 июня 2016 г.
Греция, ХАЛКИДИКИ

Главная цель фестиваля «Созвездие Эллады» - объединить таланты из разных регионов Украины и стран ближнего и дальнего зарубежья демонстрация творческих достижений художественных коллективов и солистов, поиск новых талантливых имен, повышение уровня квалификации и обмен опытом, популяризация национальной культуры.
Главная задача организаторов - способствовать культурному и эстетическому воспитанию детей и подростков, пропаганда активных форм досуга, создания атмосферы дружбы и взаимопонимания между участниками и гостями фестиваля.

dominyuk@i.ua
04740-229-21
Виталий Викторович

Спешите, количество мест ограничено!!!

Кричимо "Геть!"владi, але ж бiльшiсть живе одним днем - пiсля нас, хоть потоп та все згине.Грiшних багато...i не каються.

Шість придурків співає, решта зіваки)) "Осудили розгон Європомойки")) то ви справжнього розгону не бачили в Європі, там би так з цими бомжами на майдані не цяцькались..


БОБРОВСЬКА все ж таки вона , а не Бобороська чи Боровська.

Може хоча б , БОБОРОВСЬКА Наталія Генад. , а не Боровська . Бобровська вже як трудяга так більшої немає ніде, хоч орден давай , Новоселівці в колгоспі не заробила . а про правду краще мовчати.

не буде нам прощення,поки козаками будуть менти-збочинц1 ДУДН!КИ та ЗЛЕНКИ!!!

Зделайте пожалуйста хоть что нибудь для Лохвицы. Самый отстойный город (если это можно так назвать) во всем мире! Начните с маленького, с себя, и вообще тошно читать всю эту бредятину.

та і бензин на цій заправці -кандер 100% -бадяжать а бабло беруть як за бензин

Була у Лохвиці на день міста, сильний голос і вродлива, мені сподобалась.Бажаю успіху!

Останні новини на сайті
[17.06.2016]
Крупнейший провайдер столицы проводит акцию! (0)
[10.02.2016]
Дмитро Хльобас: «У моїй кар`єрі спостерігається хороша динаміка» (Відео) (0)
[10.02.2016]
У Лохвицькому районі двоє чоловіків обікрали газову свердловину (0)
[04.02.2016]
Засідання комісії міської ради по перейменуванню вулиць (0)
[04.02.2016]
У ЛОХВИЦІ ЗЛОВИЛИ ЛЖЕ-ПОЛІЦЕЙСЬКОГО, ЯКИЙ ВИМАГАВ ГРОШІ ЗА ТЕЛЕФОНОМ (0)
[02.02.2016]
Форвард киевского "Динамо" с г. Лохвица перешел в "Ворсклу" (0)
[02.02.2016]
Влада проігнорувала бажання депутатів захищати довкілля Лохвиччини (0)
[02.02.2016]
Віктор ЛИСИЙ: «Сенчанські торф’яники згаснуть лише після підняття рівня води в Сулі» (0)
[02.02.2016]
Команда «Торпедо» перемогла у турнірі Червонозаводського (0)
[20.03.2015]
Скільки будуть платити за газ полтавці з наступного місяця (0)
[20.03.2015]
Полтавщина лідирує по врожайності кукурудзи серед інших регіонів країни (0)
[20.03.2015]
ЛОХВИЦЬКІ ПРАВООХОРОНЦІ ВИКРИЛИ КРАДІЯ (0)
[16.03.2015]
Кількість загиблих в аварії на Полтавщині зросла до восьми. (0)
[16.03.2015]
Вдячна Полтавщина пам'ятає свого сина письменника й патріота Дмитра Нитченка-Чуба, який спочив в Австралії (0)
[16.03.2015]
У ЛОХВИЦІ ВІДЗНАЧИЛИ 200-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ВЕРБИЦЬКОГО (0)
[16.03.2015]
О.Панченко: Слово з нагоди 100-річчя українського видавця професора Олекси Вінтоняка (0)
[21.12.2014]
НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ – ПОСИЛЕННЯ ОХОРОНИ ХВОЙНИХ НАСАДЖЕНЬ ВІД НЕЗАКОННОГО ВИРУБУВАННЯ (0)
[21.12.2014]
ВШАНУВАЛИ УЧАСНИКІВ ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС (0)
[21.12.2014]
Берегиня свого роду (0)
[03.05.2014]
ВШАНУВАЛИ ПОДВИГ ЧОРНОБИЛЬЦІВ (0)
[03.05.2014]
Оргкомітет до жителів та гостей Лохвицького краю! (0)
[02.05.2014]
З 1 травня підвищуються ціни на газ для населення (0)
[12.02.2014]
У «Теремку» діти зможуть перебувати по 12 годин на добу (0)
[12.02.2014]
У Лохвиці знову встановлюють штучні кришталики (0)
[12.02.2014]
У Сухій Лохвиці ще не перевелася риба (1)
[04.01.2014]
Чорнухинський район: рятувальники ліквідували пожежу у приватній лазні (0)
[23.12.2013]
Олег ЛІСНЯК: Я горджуся вами, червонозаводчани! (1)
[21.11.2013]
Вшанування учасників танцювального колективу «Перлина» (0)
[21.11.2013]
ЛОХВИЦЬКІ ПРАВООХОРОНЦІ ЗАТРИМАЛИ ЖІНКУ, ЯКА ЗБЕРІГАЛА БОЄПРИПАСИ (0)
[13.11.2013]
У ЛОХВИЦЬКОМУ РАЙОНІ ОПЕРАТИВНИКИ ЗАТРИМАЛИ ЖІНКУ, ЯКА ВИМАГАЛА ГРОШІ У НЕПОВНОЛІТНЬОГО (0)
[12.11.2013]
Податківці зустрілися з керівниками підприємств (0)
[12.11.2013]
Світогляд російської влади за 350 років не змінився… (0)
[29.03.2013]
Про адміністративні послуги (0)
[29.03.2013]
Комісія ТЕБ і НС (0)
[31.01.2013]
Про оптимізацію та підсумки формування місцевих бюджетів… (0)
[31.01.2013]
У районі урочисто відзначили День Соборності та Свободи України (0)
[23.01.2013]
Щоб підвищилася ефективність господарювання (0)
[23.01.2013]
Новини з наради Лохвицької райдержадміністрації. (0)
[22.01.2013]
Сьогодні День Соборності і Свободи України (0)
[12.01.2013]
Вісті з наради (0)
[12.01.2013]
Навчалися працівники кадрових служб (0)
[07.01.2013]
У селі Сенча вже 35 років виховують майбутніх зірок цирку (відео) (0)
[06.01.2013]
Відбулася нарада з актуальних питань (0)
[06.01.2013]
Щоб щастям світилися очі дитячі (0)
[21.06.2012]
Лохвицький район відвідав В.Шадчнєв (0)
[21.06.2012]
Із засідання комісії (0)
[21.06.2012]
День захисту дітей в м. Лохвиця (0)
[05.06.2012]
Полтавці зможуть побачити рух Венери по Сонцю (0)
[01.05.2012]
Щоб довкілля було чистим (0)
[01.05.2012]
Переатестація зразкових та народних колективів району (0)
[27.04.2012]
Визначено завдання (0)
[27.04.2012]
Про справи важливі (0)
[27.04.2012]
Освітяни гостинно ділилися досвідом (0)
[01.02.2012]
Навчалися та ділилися досвідом з питання організації проведення оплачуваних громадських робіт (0)
[01.02.2012]
У центрі уваги – робота із сім’ями, що опинилися у складних життєвих обставинах (0)
[01.02.2012]
Звітували та порушили проблеми (0)
[25.01.2012]
На Землі почалася магнітна буря (0)
[24.01.2012]
Безробітних на Чорнухинщині поменшало на 1,6% (0)
[24.01.2012]
Телефони заряджатимуть взуттям (0)
[24.01.2012]
Стрічка про українця, який став індіанцем, виходить у прокат (0)