Питання «чому?» і донині мучить Юрину сестру, 24-річну Марину, яка давно вже викреслила батьків-алкоголіків з власного життя. Дівчина планувала забрати Юру після закінчення дев’ятого класу до себе, у Полтаву, і влаштувати до професійного училища. Хлопчина з надією чекав на зміни у житті, мріяв як переїде до старшої сестри і забуде минуле, немов страшний сон. Але, вочевидь не витримав напруги!

Гіркі спогади про нещадну долю дитини змушують небайдужих людей плакати. Односельці тужать за добрим сором’язливим хлопчиною, який пробачав батькам пияцтво та злиденність, і, не зважаючи на скруту, будував плани на майбутнє.

«Чому так сталося?!!» — розводять руками родичі, вчителі і селищна влада. Однозначної відповіді не знайти, рівно як і людини, яка б свідомо взяла на себе відповідальність за смерть дитини.

Хлопець був четвертою дитиною у родині. Батьки переїхали до Ряського із Закарпаття наприкінці 80-х років з двома дітьми, Мариною і Сашком (на запрошення сестер по батькові). Середній брат Вася і Юра народилися уже в Ряському. У 1999-му році Вася трагічно загинув від травми голови, яку дістав на ковзанці, біля школи.

До 2004 року 47-річна Христина і 50-річний Юрій Кадари працювали у місцевому сільськогосподарському підприємстві: він — трактористом, вона — у тваринництві. З того часу як підприємство закрили, розповів виконувач обов’язків сільського голови, вони перебиваються сезонними заробітками (допомагають односельцям посадити-прибрати огороди). Щоправда останнім часом (близько двох років) батьки пиячили, зазначає голова, а господарював покійний Юра.

Родина фактично жила за рахунок пайових коштів, зерна та олії, які отримували раз на рік. Але навіть ці «крихти» хлопчині доводилося ховати від п’яниць батьків у тітки, щоб не продали або не обміняли на пляшку. Він знав ціну грошам і міг дати собі раду. Юра самостійно купив у дім посуд, Марина допомогла придбати йому одяг, портфель, підручники і зошити. Як кажуть односельці, у буквальному розумінні «все трималося на ньому».

Напередодні самогубства, як стверджує класний керівник Ніна Даніленко, Юра не виявляв депресії. Він спізнився на консультацію з математики і цілий урок був веселим. Наступного дня повідомив вчительці, що залишиться вдома — саджатиме огород. Через два дні Юра повісився...

Тіло хлопчика знайшов батько. Чоловік тільки-но повернувся з похорону, купив синові поповнення рахунку на телефон і цукерок.

— Приходжу додому, — згадує Юрій Юрійович, — заходжу в хату, коли він висить... Ножиці схопив, відрізав мотузку, зняв, почав йому штучне дихання робити. А потім вже не пам’ятаю... кричав, вискочив на двір...

Матір того дня бачили у райцентрі, вона купувала насіння буряка. Утім додому жінка не поспішала. Олена Багарада, друга Юрина тітка, пригадує, що односельці бачили її у подруги за пляшкою горілки.

Христина Кадар навіть похорон пропустила. Сердешна так «заливала горе», що проспала весь день на подвір’ї, біля хати. Коли я спитала її думку стосовно причини смерті сина, вона з відвертим подивом відповіла: «Звідкіля я знаю, що дитині в голову пішло?»

«Він просто був злий на ту випивку» — вважає тітка Олена. Про його розчарування пригадує і однокласниця, яка розмовляла з Юрою за місяць до трагедії, але не надала серйозного значення його словам: «Він сказав, що мені вже надоїло жити в такій сім’ї...».

Врешті-решт зв’язок між рішенням — покінчити життя самогубством — і несприятливими морально-побутовими умовами убачають міліція і прокуратура. Передсмертна записка, яку залишив Юра, дозволяє правоохоронцям припустити, що самогубець відчував певний психологічний тиск.

— На даний час ми здійснили всебічну перевірку усіх обставин, які могли вплинути на хід подій, — повідомив В’ячеслав Марков, начальник Машівського райвідділу міліції. — За фактом доведення до самогубства порушено кримінальну справу. Від себе додам, що усі винні відповідатимуть не тільки перед Богом, але і перед Законом.