20 вересня 1941 року тут потрапила в оточення колона штабу Південно-Західного фронту та Військової Ради. Намагаючись вийти з фашистського кільця, в низовині склали голови близько 800 радянських солдат. Із зброєю в руках разом із ними цього дня загинули начальник штабу В. Тупіков та член Військової Ради фронту М. Бурмістенко. В урочищі, біля джерельця, поліг смертю хоробрих смертельно поранений кулею й розривом ворожої міни командувач Південно-Західним фронтом, Герой Радянського Союзу, генерал-полковник Михайло Петрович Кирпонос.

У 1976 році тут було відкрито Меморіальний комплекс воїнам Південно-Західного фронту (автори — народний художник УРСР А.Ю. Білостоцький, скульптор В.П. Вінайкін, архітектори К.О. Сидоров і Т.Г. Довженко).

9 Травня тут щороку людно. Приїжджають ветерани, щоб пом’янути своїх побратимів, мешканці навколишніх міст і сіл, щоб ушанувати полеглих.

Нинішній День Перемоги особливий, адже він ювілейний — 65-й. Тим, хто брав безпосередню участь у війні, зараз далеко за 80. Та й залишається їх серед нас, на жаль, усе менше й менше. Та є спадковість поколінь. І вчора в Шумейковому урочищі зібралося до тисячі людей, щоб віддати данину пам’яті тим, хто на початку війни мужньо стояв тут на смерть.

Наша журналістська група до Шумейкового приїхала після мітингу в Хоролі, де нас рясно окропила довгоочікувана весняна злива. В урочищі упродовж урочистої частини присутніх теж поливав рясний дощ. Треба віддати належне організаторам дійства, які заздалегідь подбали про парасольки для ветеранів. Для зручності їм же приготували й стільці. Та, на жаль, виступи гостей та посадовців і саму концертну програму через погодні умови довелося скоротити.

Усе ж ювілейний захід удався. Червоною ниткою у словах виступаючих проходила впевненість, що нащадки пам’ятатимуть подвиги тих, хто врятував їх від фашистської чуми. У мене особисто бурю різних емоцій завжди викликають слова із пісні: «Де була б ти сьогодні, Європо, якби не вони?». Можна багато дискутувати на цю тему, але без сумніву залишається одне: нам ще довго-довго вчитися так любити й захищати свою Вітчизну, як це робили наші батьки й діди. Своєрідним підсумком стали слова єпископа Кременчуцького й Лубенського УПЦ Тихона:

— Сьогодні тут зібралися люди різних доль, різних переконань, але всіх об’єднує одне: ми маємо волю й розум поважати наших предків, наше минуле, а це значить, що в нас є майбутнє. Ми розуміємо, що в часи війни наш народ, можливо, вперше за всю свою історію був поставлений на межу повного знищення.

Ті, хто робить вигляд, що не було книги Гітлера «Майн Кампф» і планів тотального знищення східного слов’янства, як мінімум, лукавлять. Я дякую Богу, що на цьому місці зібралося стільки людей. На всіх вас я прикликаю Боже благословення, адже Бог сказав: шануй батька й матір і довговічним будеш на цій землі. Хай буде це благословення з нами навіки.

До меморіалу лягли розкішні вінки, кошики з квітами, пролунав військовий салют. Гості з Києва, представники церкви, місцеві посадовці на чолі з головою Полтавської облдержадміністрації Олександром Удовіченком спустилися в урочище до безпосереднього місця загибелі генерал-полковника Михайла Кирпоноса. Також поклали квіти до постаменту, на якому стоїть нескорений броньовик штабу Південно-Західного фронту, учасник боїв в урочищі 18-20 вересня 1941 року.

А коли справа дійшла до традиційної солдатської каші, небо, затягнуте чорними хмарами, посвітліло й виглянуло сонце. Великий інтерес у всіх викликали військові намети, які імітували санітарну частину воєнних часів. У них лежали поранені, яких доглядали медсестрички. Усі бажаючі могли тут сфотографуватися, ознайомитися з побутом солдат під час війни. Для огляду стояв мотоцикл періоду війни, патефон, польова кухня. Військові в одязі 1941-45-х вели між собою неспішні розмови, смалили самокрутки. Та найвідчутніше дух воєнних років, безумовно, передавала неповторна солдатська каша. А для ветеранів — обов’язкові фронтові сто грамів.