Далі правоохоронці закували затриманого в наручники, грубо вивертаючи йому руки за спину й тицяючи небораку головою й обличчям у тротуарну багнюку.
Така брутальна поведінка міліціонерів обурила, ми зробили їм зауваження.

Пасажири, що чекали на автобусній зупинці, теж не схвалювали дій людей у погонах. До речі, сцену насилля бачили й діти. Жорстокість, з якою міліціонери поводилися з чоловіком, наштовхувала на думку, що затримують вбивцю, який скоїв злочин прямо на їхніх очах. Але виявилося, що вина молодика полягала лише в тому, що він був напідпитку (як, мабуть, чимала частина чоловічого населення країни), адже цього дня відзначається День захисника Вітчизни.

Хоча не дебоширив, ні до кого не чіплявся й не лихословив, тож не було об'єктивної необхідності такого реагування з боку міліціонерів та ще й із застосуванням спецзасобів. До речі, на місці пригоди був ще один чоловік, який упрошував міліціонерів, аби ті відпустили затриманого.

То був його приятель, котрий обіцяв відвести його додому. Але ж ні. Міліціонери намагалися повалити й того, натягти йому кайданки. Те, як «працювали» лубенські правоохоронці, принижувало людську гідність не тільки поваленого на землю, а й усіх, хто став мимовільним свідком цієї ганебної сцени.

В душах не одного з них повіяв холодок страху, адже таке може трапитися з кожним, бо свавілля стражів порядку стало мало не звичним у нашій країні. Прошу міліціонерів представитися, але ті відверто ігнорують це.

Я викликав телефоном міліцію. Поки прибувала машина з міськрайвідділу, запропонував, щоб міліціянти склали протокол затримання, погоджуючись бути свідком того, що трапилося. Проте, моя пропозиція була знову проігнорована. Коли прибув наряд міліції, я попросив представитися офіцера, що очолював групу, але й той навідріз відмовився це робити. Обидва затримані переночували у міліції (до речі, рідним міліціонери не вважали за потрібне повідомити про це), а вранці їх було доставлено в суд, де оштрафовано. Нібито за порушення громадського порядку.

Про це я дізнався від заступника начальника МРВВС п.Дяденка. Він стверджував, що нібито ті двоє влаштували мало не бійку в магазині й саме за сигналом звідти прибули міліціонери й затримали хуліганів, тому порушень в діях підлеглих він не вбачає. На моє прохання познайомитися з документами, що стосуються затримання, п.Дяденко лише розвів руками, мовляв, усе у суді.

До речі, він зізнався й у тому, що прокуратуру не було повідомлено про факт застосування спецзасобів, як цього вимагають нормативні документи. Того ж дня я мав зустріч з начальником лубенської міліції Ігорем Мрачком. Останній також з усієї сили захищав підлеглих й казав про вчинений затриманими дебош у «Київському», що мовби підтверджено записом відеоспостереження.

На моє глибоке переконання, навіть якби справді мав би місце інцидент в магазині, це не дає права міліціонерам на очах десятків людей по-садистськи поводитися із затриманими. Це також не давало їм права на нетактовну поведінку з журналістами та перехожими, відмову відрекомендуватися. Міліціонер взагалі мусить бути зразком у стосунках з людьми й стримувати себе навіть тоді, коли його ображають чи навіть провокують.

Я вирішив до кінця провести журналістське розслідування. Адміністратор та охоронець гастроному «Київський» не підтвердили того, що почув від панів Мрачка та Дяденка. Ніяких конфліків того святкового вечора у торговельному закладі не було. Охоронник бачив тих чоловіків.

Вони були напідпитку, але спокійно скупилися й пішли. А через кілька хвилин охоронник у вікно побачив оте ганебне побоїще під магазином. Я не розумію, навіщо міліцейські начальники вдалися до відвертої брехні замість того, аби визнати недоліки.

Адже саме потурання керівників призводить до того, що кати у погонах калічать і вбивають невинних громадян прямо у відділках. Невже сумнівна «честь мундиру» вартує більше, ніж офіцерська честь?